У центрі Трускавця вже на початку 19 ст. було закрито останнє так зване соляне вікно (колодязь), звідки черпали сировицю. А ліс по дорозі на Дрогобич, відразу за автостанцією, ще й донині має назву Баньки. Назва ця походить від соляних бань, які там знаходилися. І взагалі навколо Трускавця є численні джерела (підкарпатські солянки), з яких витікає сировиця, тобто солона вода, яку ще під час Другої світової війни місцеві мешканці використовували для соління їжі або ж примітивним способом на спеціально виготовлених формах (бритванках) випарювали з цієї сировиці воду і отримували білу сіль, яку пізніше використовували для соління або продавали. Через брак йоду в ній багато місцевих жителів хворіли на зоб. А оскільки на сіль, тютюн, сірники, горілку держава завжди мала монопольне право, такі спроби суворо каралися, і виварювання солі селянами, як і вирощування тютюну, в усі часи здійснювалося потаємно. А як жили трускавчани? Автор чотиритомних спогадів "З Трускавця у світ хмародерів" Олекса Пристай у першому томі своїх мемуарів пише: "По першому розборі Польщі, 1772 р., нараховував Трускавець 990 душ населення. Це були самі українці. В наступних роках зменшується населення, бо село навістила пошесть і кількома наворотами голод. 1845 року мав Трускавець 949 душ, а 1857 року - всьго лише 825. Повільний приріст починається в 70-80 роках минулого сторіччя.

1810 року підприємець Йосиф Геккер заснував трускавецьке гірниче товариство доброї надії для пошуку корисних копалин. Під час розвідувальних робіт пошуковці натрапили на джерела мінеральних вод. Між іншим, про їх лікувальні властивості мешканці знали з давніх-давен. І не тільки мешканці Трускавця. Вперше їх описав лікар Войцех Очко ще 1578 року. В підручнику "Натуральна історія" Габрієля Жончинського, виданому 1724 року, вказано, що у Трускавці та інших селах Дрогобиччини добували нафту, а воду, яка її супроводжує, селяни пили для лікування багатьох недуг. Лікувальні властивості гіркувато-солоної води "Марія" (тепер джерело №1) вперше встановив на початку 19 ст. трускавецький селянин Іван Конів, а вже від нього дізнався про це адміністратор державного маєтку шляхтич Йосиф Міцевський. Олекса Пристай пише, що Міцевський був, либонь, старшим лісничим.

А поклало початок курортові ще задовго до цього джерело, відоме в народі під назвою "Паршивка". Знаходилося воно в потоці, навпроти теперішнього джерела "Броніслава". Тепер від нього не залишилося й сліду, однак ще у 50-х роках минулого сторіччя була помітна яма від цієї давньої криниці. Пізніше, після відкриття аналогічної води "Броніслава", це джерело втратило свою популярність, а остаточно знищили його під час будівництва дамб на численних трускавецьких потоках, що загрожували паркові під час проливних дощів, які тут часто бувають. Отже, одна з таких дамб, що напроти джерела "Броніслава", й зруйнувала "Паршивку".

Спочатку лікували тут сірчаною водою паршивих коней, а пізніше почали лікуватися й люди. Багатші приїздили із своїми ваннами, нагрівали на сонці воду і приймали купелі. Бідніші викопували в землі ями, наповнювали їх цією цілющою водою і так лікувалися. Отже, перших курортників називали тут "паршивими" людьми, бо лікували вони коросту, різні виразки на тілі та інші хвороби.

Лише на початку 19 ст. було відкрито ряд інших цілющих джерел, зроблено їх хімічний аналіз. Цікавою є історія, пов'язана з лікувальною водою "Нафтуся", тепер широко відомою у світі. Ділянка землі, де знаходилось первинне джерело під назвою "Нафта", з давніх-давен належала до церковних маєтків. Хто ж міг сподіватися, що корови місцевого пароха з поруч розміщеної плебанії постійно "лікувалися" "Нафтусею". А спеціалісти протягом 19 ст. вважали її звичайною питною водою.

1827 року Й. Міцевський збудував невеличкий стаціонарний дерев'яний будиночок для приймання ванн, що мав 8 кабін, і 4 будиночки для мешкання відпочиваючих, отримавши на це офіційний дозвіл з Відня. Тому цей рік вважають офіційним заснуванням бальнеологічного курорту. Відтоді популярність Трускавця почала зростати в Австрійській імперії. А що стосується досліджень, то доволі серйозні роботи тут провели Н. Фіхтель та Б. Хаке і повідомили про результати відповідно 1780 року і 1794 року. Йшлося про геологічну будову та підземні води району. С. Сташиц у невеликій праці, яка вийшла друком 1805 року, доводить, що у той час, крім солі, почали видобувати озокерит і нафту, з якої шляхом перегонки одержували гас і використовували його для освітлення вулиць.

Відкриття глибоких підземних мінеральних лікувальних вод у районі Трускавця датується 1820 роком. Води, що наповнювали свердловини, в основному були сірководневі, спочатку їх використовували для лікування ревматизму, захворювань шкіри, а згодом і шлунка.

Перший, досить неточний аналіз сірчаної води опублікував у 1832 р. аптекар із Жовкви К. Штеллер. Хімічний аналіз мінеральної води "Нафтуся" вперше зробив львівський вчений, аптекар і хімік Теодор Торосевич. 1836 року він опублікував результати цих досліджень, а 1836 р. лікар Антін Машек зробив короткий опис лікувальної дії мінеральної води курорту.

Згодом лікувальні властивості трускавецьких вод вивчав лікар М. Кох, опублікувавши результати своїх досліджень 1842 року. Цього ж року було відкрите соляне сульфатне джерело "Софія"(№2). 1843 року лікар Е. Унгер видав працю про лікувальну дію мінеральних вод у Трускавці, обгрунтував доцільність викоритання цих вод.

1849 р. у світ вийшла нова розвідка Т. Торосевича, в якій був опис мінеральних вод Галичини і Буковини. У ній були опубліковані дані, які друкувались раніше про "Нафтусю". У цій роботі Т. Торосевич вперше звернув увагу на вміст нафти у воді, вважаючи її "істотною складовою частиною курорту". 1857 року В. Скольський зробив короткий опис геологічної будови району Трускавця і висловив деякі міркування про генезу мінеральних вод. 1858 року в районі Трускавця були знайдені джерела "Анна"(№9), "Еммануїл"(№8). Новий хімічний аналіз "Нафтусі" зробив Б. Радзишевський 1880 року і опублікував його наступного року.

Але слід нагадати, що на початку 1852 року курорт, який перебував у розпорядженні управління камеральними маєтками, перейшов у власність спілки фінансистів. Вони ж поставили собі за мету перетворити курорт на промисловий комплекс. Тоді Трускавець як курорт призупинився у своєму розвитку, але згодом знову відновив свою діяльність. Якщо в 1836-1837 роках сюди приїздили до 70-90 осіб, то в 1862 році кількість курортників досягла 783.

1882 року Трускавець переходить до спілки, яка мала намір вивести його із стану занепаду на почесний рівень серед курортів краю. Спілка збудувала водолікарню на 60 кабін, використавши найновіші досягнення бальнеотехніки. Збудовано кілька вілл, готель "Ядвініка", "будинок Бахмана". Здійснено аналіз джерел та упорядковано територію навколо них.

1892 року збудовано приміщення для інгаляцій системи Вашмута. Цим Трускавець перевершив усі відомі курорти краю і став на рівень таких оздоровниць, як Ріхенгаль і Вісбаден. Але до остаточного успіху було ще далеко, оскільки до Трускавуця почала приїздити високоповажна публіка, яка вимагала найвищого, за європейським стандартом комфорту. Тому 1895 року нова спілка орендарів постановила піднести курорт до європейського рівня. Поліпшення настає у 1895-1903 роках. Власники використали не лише свої знання і досвід, а й радо приймали добрі поради і побажання гостей. Влаштовували конференції, де, окрім місцевих спеціалістів, виступали й гості.

Господарі радо прислухались до їх порад і критики. В усіх була одна мета - добробут курорту і задоволення потреб відпочиваючих.

1895 року Трускавець одержав інженер Вичинський, якому слід завдячувати розвитком курорту. Він заявив, що Трускавець може приймати близько 2000 курортників, запропонувавши при цьому використати приватний сектор. Щойно відкриті джерела він назвав іменами цісарської пари - Марії і Фердинанда (тепер це відповідно джерела №1 та №7). За часів Вичинського збудовано ресторан, упорядковано центр міста. Потік посередині долини був закритий спочатку дерев`яним, а згодом бетонним перекриттям. Повністю упорядковано парк, який згодом набув ознак англійського паркового стилю. Над мінеральними джерелами споруджувалися надкаптажні будиночки. 1900 року відкрито пам`ятник Адамові Міцкевичу (скульптор Тадей Баронч). Курорт мав тоді, окрім водолікарні, 13 будинків для житла на 120 кімнат і 14 будинків приватних, призначених для гостей. Це посилило привабливість Трускавця. Вичинський ініціює, заохочує і пропонує будівництво, побачивши, що бракує помешкань. З його ініціативи були збудовані вілли "Гражина", "Світезянка", "Моя", "Яніна", "Саріуш", "Марія", "Гелена", "Софія", "Под Матков Босков", "Під Білим Орлом". На цей раз уже бракувало місця у водолікарні, і у 1906 року він збудував "лазнички" 2-го класу, що дало можливість відпускати до 1500 купелевих процедур щоденно. Крім цього, треба було забезпечити належну кількість сировиці та мінеральної води. З цією метою було споруджено збірник для сировиці на 400 метрів кубічних. На Липках збудовано досить місткий збірник для води і з'єднано трубопроводом довжиною 3 км з водолікарнями. Виконується план регуляції. Прокладена нова окружна кілометрова дорога, що починалася біля тодішньої пошти і вела аж поза церкву. Незабаром обабіч цієї дороги виростає ряд нових вілл.

Значна заслуга у будівництві курорту у цей час належить почесному директорові Міцевському, який упродовж кількох років був душею курорту. Однак не дано було інженерові Вичинському дочекатись плодів своєї праці. 1911 року Трускавець переходить до рук нової спілки, яку очолив Раймонд Ярош. Ця спілка дала гарантію, що буде належно й успішно керувати Трускавцем. Складалися далекосяжні плани, за якими Трускавець мав посісти перше місце серед курортів краю. Раймонд Ярош обміркував прорахунки посередників і розпочав роботу. Новий господар відразу починає яскраву європеїзацію Трускавця. Найперше електрифікує курорт і будує цілу мережу комунікацій у центрі курортної зони. Справа електричного освітлення була чи не найважливішою. До цього часу нафтові лампи системи "Кітсан" та "Вашингтон" непогано освітлювали курорт, але освітлення приміщень нафтовими лампами і свічками створювало певний дискомфорт. Тепер електрикою освітлювали не лише курортні приміщення, а й вулиці, і територію парку.

« Назад Продовження »