Верховина - пишна чічка Гуцульщини
Здається вони були завжди: високі, дужі, замислені. Їх можна відкривати все життя. Карпати. Ці гори передали свою вдачу людям, яких називають найсамобутнішим українським етносом, одними з найцікавіших людей світу – гуцули.
Верховина розташована у передгір’ї Чорногори, на березі Чорного Черемоша між горами Магура, Довбушанка, Писаний Камінь. Ця мальовнича місцевість колись мала назву Жаб’є, яку Франко прозвав столицею Гуцульщини.
Писаний Камінь є духовним символом і колишнім язичницьким капищем. Шлях на гору веде через Буковецький перевал: підйом здебільшого не стрімкий, схили вкриті луками, через кілька кілометрів дорога заглиблюється в ліс. Під час мандрівки можна поласувати соковитими плодами чорниці.
Мандруючи верховинськими плаями, неможливо не помітити специфіку розташування гуцульських садиб, які мовби ховаються одна від одної – так званий розсіяний тип забудови. Перлиною гуцульської архітектури є гражда.
Верховина – компактна колоритними музеями та пам’ятками архітектури і, водночас, простора своїми полонинами, де пасуться отари овець та велика рогата худоба. В центрі селища знаходиться музей "Гуцульщина", а поруч веде стежка до оглядової вежі, на гору Швейкова. З цієї гори відкривається живописна панорама Верховини.
Бути у Верховині – означає не лише влаштувати пішохідні прогулянки та насолоджуватися смачним гірським повітрям, а й спробувати бриндзу і буц, які уміло готують місцеві газдині.
Взагалі, гуцульська кухня, то, передусім, кухня обрядова. Складні умови життя в горах сформували кухню горян: куліш, бринза, буц, гриби. Основою гуцульської їжі є сиро-молочні продукти; з молока гуцули роблять багато самостійних страв. У Верховині мені смакувала юшка з білих грибів, банош, кишка по-гуцульськи (всередині терта картопля), а ще буц – овечий сир.
А які метафори можна складати про гуцульську вишивку! Барвистішої, мабуть, годі знайти не лише в Україні, а й у цілій Європі. Різні техніки вишивання, багата гамма кольорів та бездоганна функціональність – основні ознаки рукотворного мистецтва Гуцульщини. Втім, якщо вам, як і мені, забагнеться придбати вишиванку, їдьте у Косів – це місто називають столицею декоративно-прикладного мистецтва. Саме у Косові працюють сотні майстрів, що продовжують давні ремісничі традиції.
Та повернімось до Верховини. Саме тут знімав свій гуцульський кіношедевр Сергій Параджанов. Режисер оселився в гуцульській хаті, щоб увібрати в себе дух і колорит українських горян під час роботи над "Тінями забутих предків" – фільмом, що увійде у двадцятку кращих світових кінофільмів. Екранізовуючи повість Коцюбинського, Параджанов по-своєму відтворив романтичну історію кохання гуцульських Ромео і Джульєтти – Івана Палійчука та Марічки Гутенюк. Полонина гори Смотрич пам’ятає кадри, де Марічка відпускає Івана працювати: тут у повітрі летить і розбивається об гори голос Марічки "І-в-а!"…
У картині фольклором і звичаями відкрито самобутній культурний ритуал, де світ гуцулів межує з драматизмом дійсності та витонченістю уяви. І вперше на великому екрані показано їхній прихований світ – мольфарство.
Хата-музей "Тіней забутих предків" створена у старовинній хаті Марії та Василя Хімчаків – гуцулів, що брали участь у зйомках, і разом з іншими акторами-аматорами зробили фільм надзвичайно правдоподібним. А режисер висловив про зйомки такі думки: "Усе, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності".
Крім вівчарства та різних ремесел, місцеві мешканці розвивають зелений туризм і радо приймають гостей. Як кажуть гуцули, гора з горою не сходиться, а люди з людиною зійдеться.
Верховина пишною чічкою красується серед гір – тільки б люди зуміли зберегти життєдайні джерела, ріки, ліси та кичери Карпат.
Автор: Уляна Мацько