Автобусні квитки
 Viber   WhatsApp   Skype 

Похід в гори як духовне перезавантаження

Що відчуваємо, здолавши життєві перешкоди на шляху? Неймовірне полегшення, і, навіть, душевний тріумф. Щось схоже можна відчути в горах. Адже Карпати – не лише насолода довколишніми краєвидами, а й справжня терапія для туриста.

Боржава! Так називають гірський масив на Полонинському хребті Українських Карпат. Це гірське видиво є, водночас, найдовшою полониною Закарпаття. Саме Боржава з вершиною Великий Верх стала пунктом призначення мого походу в гори вперше за довгі роки. Але спочатку був Шипіт… Ця своєрідна назва говорить за себе. Прислухайтеся до водоспаду: він ніби розмовляє з кожним відвідувачем пошепки. Так, кажуть, з приїжджими розмовляють самі Карпати.


За 10 кілометрів від залізничної станції "Воловець", за селом Пилипець, у глибокій ущелині річки з такою ж назвою, в лісі грає свою мелодію водоспад "Шипіт". У всій повноводній красі водоспад є навесні – адже у цей час в горах тануть сніги, тим самим додаючи води у водоспад.


Мій з товариством шлях в гори пролягав через водоспад, а далі ми повернули ліворуч і попрямували вгору до першого плаю.


Далі на схід перед нами постав буковий ліс. Вгорі, десь за півтори кілометри його змінили чорничні чагарники. І ми зробили перший привал.


Зізнаюсь, в пошуках стежки можна ще більше заблукати, то ж ми вирішили йти навпростець. А виявляється вузенький плай мережив полонину трохи східніше, то ж далі ми уже йшли протоптаною стежкою. Коли довкола природа пахкотить весною, а життєдайне повітря таке несхоже з урбаністичною загазованістю – то це просто везіння!



Попереду видніється вершина Великого Верху. Біля підніжжя цієї гори звивиста стежка Боржавського хребта веде охочих західніше, на гору Стій (1681 м) – найвищу вершину Боржави. Неможливо не помітити, що більшість південно-східного гірського масиву вкрита чорницею: уява вже підказує, який присмак мають гори у червні! А які живописні тут контрасти: з одного боку – сніг на хребті, а з іншого – оксамитові шпилі гір Стій, Великий Верх, Плай, м’яка пастельна рослинність під ногами, брунаті крони…



Трохи перепочити, зробивши другий привал на галявині, сповненій гірської романтики – незабутній релакс.


Чим далі вгору – тим ближчає небо і, здається, руками можна розкуйовдити хмари. А ще чим вище піднімаєшся – тим більше усвідомлюєш, якою піщинкою є людина серед могутньої величі Карпат! На вершині гори Великий Верх думки отримують наснагу, а тіло – духовне перезавантаження…


З гори прямуємо у північно-східному напрямку вниз, вказівник пише: до села Воловець 13 км. Часу обмаль, і наш поїзд уже через кілька годин. Маємо дві години на повернення – замість необхідних п’ять! (підказує вказівник).



Рухаємося тоненькою стежкою вниз, яка звивається змійкою і прилягає до гірського урвища, по дорозі зустрічаємо маленьке джерело, де можна напитися свіжої води. Здалеку село видніється мікроскопічними хатинками, однак до нього ще доволі довгий шлях. Далі – ліс, де знаходимо ще одне джерело. З часом ліс рідшає, що означає близькість цивілізації. Неподалік від села, за кілометр до залізничної станції, влаштовуємо нетривалий пікнік на вогні. Сонце по-травневому підморгує промінням, хоч хмари не раз накочувались над полониною. Здається, дощ нам уже не загрожує. Віддихуємося і смакуємо винце. Тільки тепер відчуваєш реальну втому ніг, і одночасно, неймовірну легкість. А ще подумки дякуєш Богу за щасливі відчуття. Пора додому.